СТРАТЕГУВАННЯ НАРОЩУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Анотація

Воєнні дії, кліматичні зміни та турбулентність світових продовольчих ринків перетворили резильєнтність аграрного сектору економіки України на наскрізну мету аграрної політики та повоєнного відновлення. Водночас документи стратегічного планування декларують стійкість, не визначаючи, за якими напрямами, якими механізмами і за яких інституційних умов має нарощуватися потенціал резильєнтності. Мета статті – розробити методологічні засади стратегування нарощування потенціалу резильєнтності аграрного сектору економіки, що поєднують обґрунтування стратегічних напрямів, механізмів їх реалізації та напрямів подолання інституційного дефіциту резильєнтності. Методологічну основу становлять системний, еволюційний та інституційний підходи, концепції адаптивного і поліцентричного врядування, логіка сценарного передбачення. Сформульовано принципи та рекурсивний алгоритм обґрунтування стратегічних напрямів. Обґрунтовано шість взаємоузгоджених напрямів нарощування потенціалу, а саме диверсифікацію та модульність виробничо-логістичних систем, відтворення природного капіталу та кліматичну адаптацію, управління ризиками і фінансову стійкість, розвиток людського і соціального капіталу сільських територій, технологічно-цифрову модернізацію і раннє попередження, а також посилення інституційної спроможності. Механізм нарощування потенціалу розкрито через режими управління (антисипативний, адаптивний, антикризовий), чотири групи інструментів, цикл адаптивного управління з двоконтурною системою індикаторів і розподіл ролей між рівнями врядування. Інституційний дефіцит резильєнтності визначено як невідповідність інститутів потребам мобілізації та реалізації нарощеного потенціалу, виокремлено шість його форм і відповідні напрями подолання. Результати можуть бути використані у стратегічному плануванні аграрного розвитку, програмах повоєнного відновлення та узгодженні вітчизняної політики з вимогами Спільної аграрної політики ЄС.