ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК БАЗИС ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ УКРАЇНИ

Анотація

У статті розкрито роль інституційного середовища як ключового чинника формування інвестиційної привабливості України в умовах посткризового розвитку та глобалізаційних трансформацій. Наголошено, що інститути - як формальні, так і неформальні - визначають не лише якість економічної взаємодії, а й ступінь довіри, рівень трансакційних витрат, мотивацію до капіталовкладень і загальне сприйняття держави як інвестиційної юрисдикції. Застосовано методологію інституційної та неоінституційної економічної теорії, зокрема концепції інклюзивних і екстрактивних інститутів (Д. Аджемоглу та Дж. Робінсона), а також теорію «порядків обмеженого доступу» Д. Норта.
Встановлено, що в сучасному інституційному ландшафті України домінують екстрактивні практики, що створюють середовище високої непередбачуваності, правової невизначеності та політичного ризику. Проаналізовано типові форми інституційної дисфункції: відсутність реального захисту прав власності, перевага рентних схем, політична селективність регуляторних рішень, мімікрія реформ. Визначено системні напрями інституційної трансформації, серед яких: зміцнення гарантій власності, інституційний аудит, ліквідація монополізму, формування інститутів відкритого доступу, а також відновлення спроможності держави виконувати роль незалежного арбітра в економічному просторі.
Обґрунтовано, що без якісного оновлення інституційної основи неможливо забезпечити сталий приплив інвестицій, особливо в умовах післявоєнної відбудови, яка потребує значного капіталу, технологій та управлінських ресурсів. Доведено, що підвищення інвестиційної привабливості можливе лише за умови формування прозорого, справедливого та передбачуваного інституційного середовища, здатного підтримати економічне зростання, мінімізувати ризики та відновити довіру як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. При цьому критично важливою названа спроможність держави виконувати не лише регуляторні функції, а й виступати гарантом виконання зобов’язань, забезпечувати ефективне правозастосування, рівність доступу до ресурсів і захисту прав, а також протидіяти будь-яким проявам рентного тиску чи адміністративного свавілля. Зроблено висновок, що інституційне середовище маєтрансформуватися у напрямі створення рівноваги між відкритістю до глобального капіталу та внутрішнім економічним суверенітетом, що дозволить Україні стати не лише об’єктом, а й повноцінним суб’єктом міжнародного інвестиційного процесу.